ЩО ВІДРІЗНЯЄ ЛЮДИНУ ВІД МАВПИ?

ЩО ВІДРІЗНЯЄ ЛЮДИНУ ВІД МАВПИ?

 

«Люди, що засвоїли великі принципи математики,

 мають на один орган чуття більше».

( Ч.Дарвін)

 

 

Чи задумувалися ви над тим, чим розумна людина відрізняється від нерозумної, а тим більше від мавпи? Так, РОЗУМОМ.

Перш ніж перейти до розгляду цього питання, процитую декілька визначень.

 

«РОЗУМ»  (лат.  ratio; дав.-гр.  ὁνοῦς) —   філософське поняття, яке виражає здатність МИСЛИТИ: аналізувати й  робити висновки; вища форма творчої інтелектуальної діяльності, що полягає в усвідомленому оперуванні поняттями і опирається на розкриття їхньої природи і змісту. У повсякденному сприйнятті «розумна істота» — це істота, що сприймає інформацію, мислить, навчається, має бажання й емоції, робить вільний вибір й демонструє доцільну поведінку . Розум характеризує загальний інтелектуальний розвиток, рівень  пізнання,  знань  чого-небудь».

 

Отже, РОЗУМ пов’язаний із здатністю МИСЛИТИ. З допомогою мислення людина пізнає себе і довколишній світ.

 

«МИСЛЕННЯ» — це процес опосередкованого й узагальненого відображення   у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях».

 

Мислення людини відбувається не хаотично, а підлягає певним певним логічним законам. ЗАКОНИ ЛОГІКИ — це внутрішній, необхідний, суттєвий зв'язок між думками.

 

ЛОГІЧНІ ЗАКОНИ, з одного боку, допомагають будувати ДОВЕДЕННЯ , а з іншого — ЗАПОБІГАЮТЬ порушенню основних принципів мислення  і ведення ДИСКУСІЇ. Дотримання законів логіки створює ЗРУЧНІСТЬ, а від того комфортність мовного спілкування, бо учасники обопільно виконують ПЕВНІ ПРАВИЛА, норми мовної поведінки.

 

Дотримання людиною в процесі мислення законів логіки допомагає їй об’єктивно пізнавати довколишній світ, що збільшує її шанси на виживання в цьому світі. А також дотримання законів логіки в процесі спілкування з іншими людьми є показником рівня КУЛЬТУРИ людини.

 

Що ж таке невігластво і хамство?

 

НЕВІГЛАСТВО – незнання законів логіки.

ХАМСТВО – нехтування і порушення законів логіки.

 

Чотири основні логічні закони:

 

1.  ЗАКОН ТОТОЖНОСТІ;

2.  ЗАКОН СУПЕРЕЧНОСТІ;

3.  ЗАКОН ВИКЛЮЧЕННЯ ТРЕТЬОГО;

4.  ЗАКОН ДОСТАТНЬОЇ ПІДСТАВИ.

 

Три з основних законів сформулював Аристотель – закон тотожності, суперечності й виключеного третього. Закон достатньої підстави сформулював Г.-В.Лейбніц, хоча такі ж думки висловлював й Б. Паскаль.

 

ЗАКОНИ ЛОГІКИ , будучи специфічними законами мислення, нерозривно пов'язані із ЗАКОНАМИ ОБ’ЄКТИВНОГО СВІТУ, узгоджуються з ними.

 

Закони логіки ОБ’ЄКТИВНІ, вони не створені людським розумом, не продиктовані мисленню самим мисленням, як стверджує ідеалізм, а є відображенням закономірності об'єктивного світу.

 

Виражаючи основні властивості мислення, закони логіки мають свою основу, своє джерело в об'єктивних речах. Кожний логічний закон відображає певну сторону дійсності, її властивості та відношення, має свій аналог і подібність у природі.

 

ЗАКОН ТОТОЖНОСТІ формулюється так: «БУДЬ-ЯКА ДУМКА ПРО ПРЕДМЕТ У ПРОЦЕСІ ДАНОГО МІРКУВАННЯ ТОТОЖНА САМА СОБІ, СКІЛЬКИ Б РАЗІВ  ВОНА НЕ ПОВТОРЮВАЛАСЬ». Цей закон Арістотель у праці "Метафізика" сформулював так: «Неможливо, щоб одне й те саме разом було й не було властиве одному й тому самому і в одному й тому ж сенсі»

 

Вимоги ЗАКОНУ ТОТОЖНОСТІ.

 

1.     У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки.

 

ЗАКОН ТОТОЖНОСТІ вимагає, щоб у процесі міркування було виділено предмет міркування і цей предмет не підмінявся якимсь іншим предметом думки даної предметної області. Закон тотожності не забороняє переходити від одного предмета думки до другого, від одного обговорення питання — до другого питання, він тільки забороняє підміняти один предмет думки іншим предметом, одне питання іншим питанням.

 

2.     У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають вживатися в одному й тому ж значенні. Думка тотожна сама собі, якщо вона однозначна.

 

ЗАКОНУ ТОТОЖНОСТІ не допускає вживання поняття всередині якогось міркування у різному значенні. Поняття, якими ми користуємося, мають уживатися протягом усього розмірковування, скільки б вони не траплялися в одному й тому ж значенні, зберігати незмінно свій обсяг і свій зміст. Якщо ж поняття й терміни вживаються у процесі міркування неоднозначно, то мислення стає невизначеним, процес мислення у таких випадках не досягає мети.

 

"...Справді — мати не одне значення — означає не мати жодного значення, якщо ж у слова немає (визначених) значень, тоді втрачена усіляка можливість розмірковувати один з одним, а насправді і з самим собою"— (Аристотель, «Метафізика»)

 

 

ЗАКОН СУПЕРЕЧНОСТІ  (лат. Lex contradictionis) або ПРИНЦИП СУПРЕЧНОСТІ (лат. principium contradictionis) — один із чотирьох основних законів формальної (традиційної) логіки, який можна висловити так: «НЕ МОЖУТЬ БУТИ ІСТИННИМИ ДВА НЕСУМІСНИХ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ПРО ОДИН І ТОЙ ЖЕ ПРЕДМЕТ, ЩО БЕРУТЬСЯ В ОДИН І ТОЙ ЖЕ ЧАС  ТА В ОДНОМУ І ТОМУ Ж ВІДНОШЕННІ».

Тобто, водночас не можуть бути істинними висловлювання «A» та протилежне «A» («не А»).

 

ЗАКОН ВИКЛЮЧЕННЯ ТРЕТЬОГО (поширена лат. назва tertium non datur — «третього не дано») — закон класичної логіки, який полягає в тому, що з двох висловлювань — «А» чи «не А» — одне обов'язково є ІСТИННИМ, тобто два судження, одне з яких є запереченням іншого, не можуть бути одночасно ХИБНИМИ або одночасно ІСТИННИМИ.

 

ЗАКОН ВИКЛЮЧЕНОГО ТРЕТЬОГО  формулюється так: «З ДВОХ СУПЕРЕЧНИХ СУДЖЕНЬ  ПРО ОДНЕ І ТЕ САМЕ — ОДНЕ ОБОВ’ЯЗКОВО ІСТИННЕ, ДРУГЕ ХИБНЕ; ТРЕТЬОГО БУТИ НЕ МОЖЕ». (Жінка може бути або вагітною, або невагітною, третє виключається).

 

ЗАКОН ДОСТАТНЬОЇ ПІДСТАВИ,  ПРИНЦИП ДОСТАТНЬОГО ОБҐРУНТУВАННЯ  (англ. Principle of sufficient reason) — один із законів формальної логіки, що забезпечує обґрунтованість і доказовість мислення, вимагає, щоб  думки  були внутрішньо пов'язані одна з одною. У своїй «Монадології» Г.-В. Лейбніц так формулює закон достатньої підстави: «Жодне явище не може виявитись істинним або дійсним, жодне твердження —справедливим без достатньої підстави, чому справа йде саме так, а не інакше».

 

Закон достатньої підстави формулюється так: БУДЬ-ЯКА ІСТИННА ДУМКА МАЄ ДОСТАТНЮ ПІДСТАВУ. Із закону достатньої підстави випливає така його вимога: будь-яка думка може бути ІСТИННОЮ  тільки тоді, коли вона ОБҐРУНТОВАНА.

 

Судження, котрі наводяться для обґрунтування істинності іншого судження, називаються логічною підставою. А те судження, яке випливає з інших суджень, як і підстави, називається логічним наслідком.

ЛОГІЧНОЮ ПІДСТАВОЮ для даного судження можуть бути лише ті судження, які вже доведені відповідно до ЗАКОНІВ ЛОГІКИ.

СУДЖЕННЯ не може бути саме для себе ЛОГІЧНОЮ ПІДСТАВОЮ або ЛОГІЧНИМ НАСЛІДКОМ.

 

ДОКАЗУ МИСЛЕННЯ надається велике значення в всій науці, в будь-якій галузі знання. Жодна наука не може обійтися без доказу своїх положень. Будь-яка нова теорія може бути прийнята тільки після доказу її ІСТИННОСТІ. Наука не може просто проголошувати свої положення, вона має їх обґрунтовувати.

 

ПОРУШЕННЯ ВИМОГ ЦЬОГО ЗАКОНУ ПРИЗВОДИТЬ ДО ТОГО, ЩО МИСЛЕННЯ СТАЄ БЕЗДОКАЗОВИМ, НЕОБҐРУНТОВАНИМ, ГОЛОСЛІВНИМ.

 

Процес мислення тісно пов’язаний також з такими поняттями: знання, інформація. Інформація стає знанням в тому випадку, якщо відповідає законам логіки. Якщо не відповідає, то інформація є просто інформацією, яка ні до чого не зобов’язує людину.

ЗНАННЯ — форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини . Виділяють різні види знання: наукове, повсякденне (здоровий глузд), інтуїтивне. Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно містить помилки і протиріччя. Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, доведеність, відтворення результатів, прагнення до усунення помилок і подолання суперечок.

ІНФОРМАЦІЯ — абстрактне поняття, що має різні значення залежно від контексту. Походить від латинського слова «informatio», яке має декілька значень:

·        Роз'яснення; Виклад фактів, подій; Витлумачення;

·        Представлення, поняття;

·        Ознайомлення, просвіта.

Є ще таке визначення: «Інформація — відомості про навколишній світ, а також процеси, що в ньому протікають, які сприймають живі організми, керуючі машини та інші інформаційні системи».

 

В останні роки вчені вирішили, що звичайне (всіма прийняте) значення слова "інформація" занадто еластичне, розпливчасте, і дали йому таке значення: "міра визначеності в повідомленні".

 

Основним способом отримання людиною нових знань про навколишній світ є наука.

 

НАУКА — сфера діяльності людини, спрямована на одержання (вироблення і  систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів природи чи суспільства тощо) нових знань про навколишній світ. Основою науки є збір, оновлення, систематизація, критичний аналіз фактів, синтез нових знань або узагальнень, що описують природні або суспільні явища, які досліджуються, та (або) дозволяють будувати причинно-наслідкові зв’язки між явищами і прогнозувати їх перебіг.

 

На основі законів логіки сформульовано ряд принципів або критеріїв, які допомагають визначати істинність чи хибність певного твердження.

 

СПРОСТОВУВАНІСТЬ (критерій К. Поппера) — це важлива концепція у філософії науки. Щоб гіпотеза була спростовуваною, ми повинні мати змогу вказати, яке спостереження або результат якого фізичного експерименту можуть її спростувати. Наприклад, твердження «всі ворони чорні» може бути заперечене фактом спостереження білої ворони. Поппер запропонував використовувати принцип спростовуваності для визначення, чи є теорія науковою чи ні: якщо вона не спростовувана, тоді це не наукова.

 

ПРИНЦИП ОККАМА (іноді «лезо Оккама») - методологічний принцип, що отримав назву від імені англійського монаха-францисканця, філософа-номіналіста Вільяма Оккама (Ockham, Ockam, Occam; бл. 1285-1349). У стислому вигляді він говорить: «Не слід примножувати суще без необхідності» (або «Не слід залучати нові сутності без крайньої на те необхідності»). Цей принцип формує базис методологічного редукціонізму, який ще називається принципом ощадливості, або законом економії (лат. Lex parsimoniae).

«Без необхідності не слід стверджувати багато чого» (лат. Pluralitas non est ponenda sine necessitate).

У сучасній науці під «ЛЕЗОМ (БРИТВОЮ) ОККАМА» звичайно розуміють загальний принцип, який стверджує, що якщо існує кілька логічно несуперечливих пояснень якогось явища, що пояснюють його однаково добре, то слід, за інших рівних умов, вважати правильним найпростіше з них. Суть принципу можна звести до наступного: не треба вводити нові закони, щоб пояснити якесь нове явище, якщо це явище можна вичерпно пояснити старими законами.

Логічно ПРИНЦИП ОККАМА базується на принципі достатньої підстави, введеному ще Аристотелем, а в сучасному вигляді сформульованому Лейбницем: стверджувати існування об'єкта, явища, зв'язки, закономірності і т. п. можна лише за наявності підстав, тобто фактів або логічних висновків з фактів, що підтверджують це судження. Розглядаючи просте і складне пояснення з точки зору цього принципу, легко побачити, що, якщо просте пояснення є повним і вичерпним, то для введення в міркування додаткових компонентів просто немає достатніх підстав. З іншого боку, якщо такі підстави є, значить просте пояснення вже не є повним і вичерпним (бо охоплює ці підстави), тобто умови для застосування бритви Оккама не виконуються.

Ще одним критерієм є ПРИНЦИП КРІСТОФЕРА ХІТЧЕНСА:  "Те, що прийнято без підстав, може бути відкинуто без підстав".

 

Особливо це стосується релігійних вчень.

Внаслідок порушення законів логіки мислення людей стає хибним і призводить до серйозних суспільних проблем. Найчастіше зустрічаються наступні хиби: ПОЛІЛОГІЗМ  та ARGUMENTUM ad HOMINEM .

ПОЛІЛОГІЗМ — хиба, яка полягає в тому, що представникам різних  соціальних груп або історичних часів приписують використання різних логік.  Ця хиба притаманна різним політичним та соціальним філософським школам, релігійним організаціям тощо.  

Прибічники ПОЛІЛОГІЗМУ мають відкидати  ЗАКОН СУПЕРЕЧНОСТІ або не визнавати існування єдиної об’єктивної реальності.

Не можна критикувати людину тільки за те, що вона дотримується певних поглядів. Навіть самі погляди не можна критикувати. Опираючись на ЗАКОНИ ЛОГІКИ слід доводити їх істинність чи хибність!

 

ЛОГІКА ОДНА. Це випливає із ЗАКОНУ ТОТОЖНОСТІ.

 

ARGUMENTUM ad HOMINEM  або  ПЕРЕХІД НА ОСОБИСТОСТІ (лат. дослівно: «Аргумент спрямований на людину») — одна із неформальних логічних хиб. Розрізняють два типи цієї хиби: ОБРАЗЛИВИЙ та СИТУАТИВНИЙ.

 

ОБРАЗЛИВИЙ ТИП цієї хиби застосовують тоді, коли замість спроби довести хибність вислову, вдаються до нападок на опонента. Наприклад, якщо твердять, що філософські погляди Френсіса Бекона хибні, оскільки він був усунутий з посади канцлера за нечесність. Або якщо хибність тверджень встановлюється на підставі того, що вони належать комуністам, католикам, православним, мусульманам,  язичникам, націоналістам і т. п. Причиною, чому ця хибна аргументація може бути тим не менше переконливою, є психологічний процес переносу. ЯКЩО ВДАЄТЬСЯ ВИКЛИКАТИ ПОЧУТТЯ ОСУДУ СТОСОВНО ОСОБИ ОПОНЕНТА , ВОНО  МОЖЕ ПЕРЕНОСИТИСЯ НА СЛОВА ТА ПОГЛЯДИ ЦІЄЇ ЛЮДИНИ.

 

СИТУАТИВНИЙ ТИП хиби ARGUMENTUM ad HOMINEM  полягає у прив'язуванні поглядів опонента до обставин, у котрих він перебуває. Тобто, якщо дехто, замість того, щоб намагатися довести істинність свого твердження, намагається переконати свого опонента, що той зобов'язаний із ним погодитись з причини особливої ситуації останнього. Наприклад, якщо опонентом є віруюча особа, то аргументація, що опонент повинен погодитися із певним висновком, бо його заперечення означатиме незгоду із Святим Письмом, є зразком хиби «ситуативний перехід на особистості».

Іншим класичним прикладом є історія про мисливця, котрий на закид як йому не соромно позбавляти життя невинних тварин заради свого задоволення у відповідь запитав свого критика, чому той позбавляє життя невинну худобу, м'ясо котрої він споживає. Мисливець у цьому випадку винен у тому, що вдався до ситуативного ARGUMENTUM ad HOMINEM , оскільки, замість того щоб довести своє право на полювання, він вказує на те, що його критик не має права засуджувати його у зв'язку із особливими обставинами критика, а саме що той не є вегетаріанцем.

 

Аргументація на зразок наведеної вище є некоректною, оскільки вона не має за мету встановлення ІСТИННОСТІ чи ХИБНОСТІ твердження, а прагне досягнути згоди опонента у зв'язку із його особливими обставинами. Що часто вдається, оскільки вона буває дуже переконливою.

 

Другий спосіб вживання ситуативного ARGUMENTUM ad HOMINEM  полягає у запереченні твердження опонента, коли твердять, що висновки, що їх дотримується опонент, продиктовані його спеціальними інтересами, а не раціональними доказами чи фактами.

 

СИТУАТИВНИЙ  перехід на особистості може розглядатись як частковий випадок ОБРАЗЛИВОГО. Справді, використання ситуативного переходу на особистості полягає у вказуванні на розбіжності між поглядами опонента або між його поглядами та вчинками, що може розглядатися як образа. Другий варіант вживання ситуативного ARGUMENTUM ad HOMINEM  полягає у звинуваченні опонента в настільки сильній упередженості, що аргументи того є просто раціоналізацією висновків що диктуються його інтересами, що є очевидно образливим.

На законах логіки базується ще один принцип: «Якщо в процесі судження допущена логічна хиба, то всі висновки з такого судження є хибними». 

 

Спілкуючись в соцмережах я виявив ПРОБЛЕМУ, яка торкається багатьох людей, які користуються цим надбанням Інтернету. Мова йде про ХАМСТВО, яке має місце в дискусіях в соцмережах.

 

Це спонукало мене до пошуку причин цього явища. Результатом цього пошуку є дана стаття. Сподіваюся, що багато людей задумається над цією проблемою.

 

Ще можна якось зрозуміти і пояснити (але не виправдати!) тих людей, які в силу своїх життєвих обставин не знають, що таке закони логіки. І наслідком цього незнання є їх невігластво, безкультур’я та хамство.

 

Але коли законами логіки нехтують люди, які мають вищу освіту, є кандидатами і докторами наук, то цьому нема ні пояснення, ні виправдання. Особливо, коли такі філософи є авторитетом для інших людей і формують світогляд цих людей. Такі дії слід кваліфікувати як злочин проти свого народу, оскільки вони формують неправильний світогляд народу. 

 

Влад Корос 

03.03.2015